Виховна година ''Щастя - творити добро'', проведена Римар І.М. у 8 класі


Мета: ознайомити з життєвим і педагогічним досвідом відомого українського вчителя-новатора, земляка, О.А.Захаренка; формувати активну життєву позицію, почуття доброзичливості, виховувати людяність, культуру морально-етичних почуттів, спонукати до самовиховання і самовдосконалення.

Вчитель. Кожен народ, кожна нація має своїх вчителів, якими пишається, досвід яких вивчає і поширює. Олександр Антонович Захаренко – великий педагог, заслужений вчитель України, дійсний член АПН України, директор Сахнівської загальноосвітньої школи, що на Черкащині, був людиною цікавої своєрідної долді, непересічною, мудрою, талановитою, всесторонньо розвиненою, романтиком-творцем. Народився він у чудовому містечку Черкаської області, нашому районному центрі – Кам’янка. У 1959 році закінчивши Черкаський педінститут, вчителював у невеличкому селі Сахнівка Корсунь-Шевченківського району. Мав прекрасну сім’ю і кохану дружину Віру Петрівну, і двох чудових синів – Сергія і Владислава. До останніх років свого життя був щасливий від того, що вдалося здійснити велику справу, яка знайшла визнання сучасників. А зараз ми хочемо розповісти все, що нам відомо про цю видатну людину.
Учень.
Сказав мудрець: "Живи, добро звершай!
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Хай оживає істина стара –
Людина починається з добра!"
Вчитель. Кожного дня ми отримуємо у свої руки книгу життя, кожна сторінка якої випромінює сяйво великих таємниць, але чи вдається її прочитати? Зробити це можна тільки за допомогою величних прагнень і поривань і аж ніяк не в гонитві за прибутками і зиском. Тільки люди з відкритою душею і чистим серцем можуть відкривати істини буття… Для кожного різні…
1-а ведуча. "Моє поняття духовності пов’язане з доброчинністю, з природним даром людини жити заради збереження і примноження краси, творити добро людям, не чекаючи вдячності" – писав Олександр Антонович Захаренко, окреслюючи свій життєвий шлях, його вартісний зміст і моральні засади. Так і склалося його життя, протягом якого він творив добро, допомагав усім, хто цього потребував. Цим сам відкривав у собі незбагненні й невичерпні поклади для творчості й саморозвитку.
Учень.
Я вірю в силу доброти,
Добро завжди сильніше злого,
Дає наснагу, щоб цвісти
І світлу обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти,
Що на торжку не продається,
Що кривди розбива пласти,
Красою тулиться до серця.
Я вірю в силу доброти,
Що має долю роботящу,
Що хоче, щоб і я, і ти,
І все було у світі краще.
1-й ведучий. Яким він був? Звідки? Яка його місія на Землі? Яка місія кожного з нас на Землі? Всі ми ставимо ці питання перед собою, але тільки одиниці шукають і знаходять відповіді. Без пам’яті, без усього того, що вже було до нас, зробити це неможливо. Всі оригінальні, неповторні ідеї виникають на основі традицій, дбайливо зберігаються в сім’ї.
Учениця.
Батьки і діти, діти і батьки –
Життя земного нерозривне коло.
Спливає час, минаються роки –
Воно ж не розривається ніколи.
Із глибини спресованих віків
Шануємо премудрі заповіти:
В розумних і освічених батьків
Достойні їх народжуються діти.
2-а ведуча. Батько Олександра Антоновича, Антон Іванович Захаренко, написав книгу "Люби і знай свій рід і край!". Це унікальне видання має цінність не тільки для родини Захаренків, оскільки оповідає майже про 250 членів роду, а й для всіх тих, кому небайдужі такі поняття, спадкоємність поколінь, сімейна культура, історія роду, повага старших та сімейне виховання. Велика заслуга Антона Івановича в тому, що він зібрав перекази про предків, які давно пішли з життя. У книзі є й розповідь про Кам’янку ХІХ століття, її розвиток, про пам’ятні місця, пов’язані з іменами О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського, побут і звичаї кінця ХІХ – початку ХХ століття. У що одягалися і що вирощували, як торгували і лікували, як відпочивали – про все це може дізнатися читач. Ця книга – подарунок батька синові. Антон Іванович наголошував в ній на важливості і вічності інтересу до минулого, в якому народжується справжнє, в якому слід шукати витоки добра і зла, любові і ненависті, людяності і мізантропії.
2-й ведучий. Без цієї книги не було б другої. Епіграфом чотиритомника "Енциклопедія шкільного роду", підготовленого педагогічним колективом Сахнівської середньої школи під керівництвом її директора – академіка Олександра Антоновича Захаренка і містить відомості про випускників школи починаючи з 1937р., стали слова: "Люби і знай свій рід і край!". Книга була видана у 2000 році. Разом з дітьми та їх батьками Олександр Антонович перетворив звичайну сільську школу у школу-комплекс з танцювальним залом, ігровими кімнатами, басейном, культурно-музейним центром, обсерваторією. Було створено музей села, започаткована шкільна багатотиражна газета.
Вчитель. Без сумніву, головними в житті Олександра Антоновича були діти, їхні інтереси, здоров’я, внутрішній, душевний світ. Шлях до серця дитини починався з найпростішого, але надзвичайно важливого – з поваги до дитини. І головну роль в процесі навчання і виховання О.А.Захаренко відводив учителю, пропонуючи йому "наполегливо шукати ту пружину, гайку, деталь дитячого організму, яка допомагала б появі бажання вчитися, багато знати, бути ерудитом, освоювати те, що вимагає вчитель, що передбачено і не передбачено програмою".
1-а ведуча. Девізом Сахнівської школи є слова її директора: "Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального". На фасаді школи зображено п’ять основних гасел навчально-виховного процесу, а саме:
• "Школа – колиска твоєї щасливої долі";
• "Хай завжди буде мама";
• "Без праці хліб не родить, не квітнуть троянди";
• "Людина без захоплення – пуста людина";
• "Вибрати не можна тільки Батьківщину".
1-й ведучий. Головним в діяльності О.А.Захаренка був пошук шляхів, як "створити у селі таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси".
Учень.
Школа над Россю в Сахнівці -
Символ честі й добра.
Скільки отут пережито,
Вкладено праці й тепла,
Долей людських обігріто
Стільки, що й ліку нема.
Б’є із Твоєї криниці Совісті чиста вода.
Пам’яті роду шкільного
Книги Твої понесуть…
2-а ведуча. В Сахнівській школі підтримували вогник дитячої захопленості і зацікавленості незвичайними справами: учні 60-х років в позанавчальний час завзято майстрували то повітряну кулю, то дво- чи триступінчасті ракети, які запускали із шкільного "Байконура", привезли в село з Черкас справжній літак з гвинтом і мотоциклетним двигуном. Пізніше збудували спеціальну установку для запуску великої ракети на сім двигунів.
2-й ведучий. Користуючись тим, що кожній дитині притаманна допитливість і пристрасть до всього таємничого, в одному з навчальних кабінетів сконструювали "розумні двері" – з кодовим замком, а кодом слугували відповіді до задач, які необхідно було розв’язати. Потім – створення обчислювальних машин "Ромашка" і "Ромашка-2" для самостійного виконання контрольних робіт.
2-а учениця.
В житті зробив свій перший крок,
Сьогодні в школу йдеш на урок.
А що ідеш ти, то робиш кроки,
Отак і вийдеш у світ широкий.
І раптом думка поміж думок:
А що за слово цей самий крок?
На кожному кроці – знання, знання,
Інакше йтимеш ти навмання.
Із ними не страшно в люди
Нести на роздолля нив
Того, що лягло у груди,
Мов щастя твого мотив.
Із ними радісно у світі
Іти на шляхи й мости,
Любити Вітчизну в цвіті
Й самому разом цвісти.
3-я учениця.
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Вони, ті крила,
Не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти
І довір’я.
4-а учениця.
У кого – з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні або з надії,
Або з поезії, або із мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має!
Вчитель. О.А.Захаренко володів мовою землі. На сторінках його статей, книг "розсипані" емоційно забарвлені, благородні, величаві слова, стійкі звороти, образні порівняння. Кожне його слово промови й виступу – це соковитий і акварельний мазок:
• "Живіть за принципом ластівочки: вона сам а не поїсть, а дітям принесе";
• "Ваші старенькі батьки немічні й хворі люди. Продовжіть їх свідоме життя хоч на хвилинку";
• "Яка холодна і добра вода з криниці, мов весняний березовий сік. Набереш у долоні і відчуваєш – ти теж природа";
• "Хай доля посміхається вам і вашим сім’ям весняним сонечком завжди і всюди!";
• "Любіть життя, бо воно єдине і ніколи не повториться… Насолоджуйтесь життям… Живіть так, щоб вам ніхто не дорікнув, що ви просто животіли, залиште після себе добрий слід. А ще прошу, діти мої, ніколи нікому не кланяйтесь, не ставайте на коліна перед ворогом і начальством".
Неодмінною умовою успішної діяльності вчителя, вважав духовний батько сахнівчан, насамперед є добре знання "рідної колискової мови", "Шевченкової мови", "її величавої краси, голубиної ніжності, коханої щедрості, солов’їної музикальності", висока культура усного й писемного мовлення.
1-й ведучий. Все життя його тягло в небо, в космос; у юності він мріяв про авіацію, не склалося. Став учителем у селі, яке не на кожній карті й знайдеш. Проте вчителів такого рівня і тоді, в Радянському Союзі, було менше, ніж космонавтів.
1-а ведуча. У Сахнівці є музейна кімната, присвячена Олександрові Антоновичу Захаренку, стеля в ній – чорна як глупа ніч. У день екскурсії палець екскурсовода натисне кнопку, і над підведеними обличчями відвідувачів раптом спалахнуть сузір’я: він любив космос.
Учениця.
Ти добро лиш твори повсюди.
Хай тепло твої повнять груди:
Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисть криницю.
Волю дай, нагодуй пташину,
Приласкай і навчи дитину.
Бо людина у цьому світі
Лиш добро повинна творити!
Кiлькiсть переглядiв: 122

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi